![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
Сапфо...
До богів подібний мені здається
Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,
Голосу твого ніжного бриніння
Слухає й ловить
Твій принадливий усміх; від нього в мене
Серце перестало б у грудях битися;
Тільки образ твій я побачу - слова
Мовить не можу.
І язик одразу німіє, й прудко
Пробігає пломінь тонкий по тілу.
В вухах чути шум, дивлячись, нічого
Очі не бачать.
Блідну й тремчу, обливаюсь потом,
Мов пожовкла трава, безсило никну,
От іще недовго й, здається, має
Смерть надлетіти...
Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,
Голосу твого ніжного бриніння
Слухає й ловить
Твій принадливий усміх; від нього в мене
Серце перестало б у грудях битися;
Тільки образ твій я побачу - слова
Мовить не можу.
І язик одразу німіє, й прудко
Пробігає пломінь тонкий по тілу.
В вухах чути шум, дивлячись, нічого
Очі не бачать.
Блідну й тремчу, обливаюсь потом,
Мов пожовкла трава, безсило никну,
От іще недовго й, здається, має
Смерть надлетіти...
